Перекриття газу Україні: пуста погроза або реально можлива проблема?
Чому не відключать газ Україні? Таке питання неминуче приходить в голову кожній розсудливій людині, коли він чує про астрономічну суму боргу української сторони. Ця сума збільшується з кожним днем, а ситуація і не думає вирішуватися.
Чому ж Росія продовжує справно поставляти газ країні, яка не дотримується умов нею ж підписаних договорів? У чому причина затятого небажання України розплачуватися за рахунками? І чому не діє Європейське Співтовариство, країни якого знаходяться теж залежать від російського газу, що транспортується через Україну?
Зміст:
- Історія газових конфліктів між Україною та Росією
- Що передувало розвитку розбіжностей
- Перше зіткнення інтересів
- Другий етап «газової війни»
- Як реагувала Європа
- А поставка енергоресурсу триває ...
Історія газових конфліктів між Україною та Росією
Історія низки економічних конфліктів, що періодично виникають між російським Газпромом та українським Нафтогазом, бере свій початок в 2005 році. Каменем спотикання стали умови поставок газу українській стороні, а також транспортування палива через її територію.
Що передувало розвитку розбіжностей
З моменту розпаду СРСР Україна користувалася рядом історичних привілеїв, наданих їй при укладанні договорів на купівлю та транспортування газу. Ці привілеї дісталися їй у спадок як колишній радянській союзній республіці.
Перший конфлікт стався в 1993 році через виниклої заборгованості України, сума якої на той момент становила понад 130 мільярдів рублів. Після загрози Рема Вяхірєва припинити подачу сировини в разі несплати боргу конфлікт швидко влаштувався. До відключення справа в той раз не дійшло.
Перша призупинення подачі російського енергоресурсу сталася два роки тому, коли сума боргу України перевищив один трильйон рублів. З боку Газпрому було зроблено пропозицію в якості погашення боргу передати йому частину майнових прав на деякі підприємства і ділянки українських газопроводів.
10 березня 2005 відбулися переговори, в ході яких було досягнуто згоди про продовження поставок необхідної сировини. У той момент (незважаючи на те, що Україна так і не виконала своєї обіцянки надати графік погашення заборгованості) політичні міркування російського уряду в черговий раз врятували боржницю від припинення подачі палива.
Помаранчева революція 2004 року, що означала кардинальні зміни в українській зовнішній політиці, поклала край практиці привілеїв, якими користувалася колишня братська республіка. Відносини між країнами почали загострюватися.
Перше зіткнення інтересів
Перший день 2006 був ознаменований перекриттям газових вентилів. Росія припинила подачу газу після заяви Ющенка про неприйнятність нових тарифів (230 доларів за тисячу кубів), встановлених Газпромом. Транзит газу, призначеного для європейських споживачів, тим не менше, був продовжений.
Через чотири дні Газпром і Нафтогаз прийшли до компромісного згоди і підписали договір, дія якого закінчувалася в січні 2010 року. Згідно з цією угодою вартість тисячі кубів газу, що поставляється дорівнювала 95 доларам. Настільки низька ціна пояснювалася рішенням розбавити дорогий російський енергоносій дешевим туркменським в трубі, призначеної для України.
Уже через місяць президент Туркменії раптово заявив про те, що вартість туркменського газу підвищується як для української, так і для російської сторін. У ході українсько-туркменських переговорів Туркменія пред'явила українцям звинувачення в зриві термінів оплати за поставлений газ і пригрозила перекриттям вентиля. Українцям довелося прийняти умови туркменської сторони.
Чималу роль у цьому зіграло тиск, який вчинив на Сапармурата Ніязова главою Газпрому, який приїхав в Ашхабад напередодні переговорів української та туркменської сторін.
Другий етап «газової війни»
Наступне припинення поставок відбулося через три роки, 1 січня 2009. Через п'ять днів була значно скорочена подача газу для країн Європейського Союзу, а ще через два дні Газпром припинив її зовсім.
Газова угода, підписана Юлією Тимошенко 19 січня 2009 року, призвело до відновлення поставок. З цього моменту країни перейшли на принципово новий характер газової торгівлі, що виключає участь посередників.
Серпня 2009 додав новий виток до розвитку енергетичного конфлікту між двома державами: Росія відмовила Україні у видачі кредиту, призначеного для закупівлі газу. Це зробили європейські банки, позичивши України сумою, що перевищує 1,5 мільярда доларів.
У квітні 2010 року Медведєвим і Януковичем був підписаний новий договір (харківська угода), що визначає обсяги газу, що поставляється Україні і транспортується по її території.
В якості компенсації за нову угоду про продовження оренди севастопольської військової бази Чорноморським Флотом Росії на 25 років Газпром оголосив про 30% зниження вартості газу, закріпленому в договорі.
Опозиційні сили України сприйняли даний договір в багнети і заявили про намір домогтися його якнайшвидшого розірвання.
Включення Криму до складу Російської Федерації навесні 2014 зробило недійсними всі угоди, досягнуті в Харкові, що означає продовження газового конфлікту.
Як реагувала Європа
В результаті першого витка російсько-української газової війни європейські держави з подивом констатували свою залежність від поставок російського природного газу.
Для подолання цієї залежності було запропоновано безліч альтернативних варіантів, що включають розробку проектів з будівництва сучасних газопроводів і спеціалізованих терміналів, що пов'язують європейський континент з родовищами газу, розташованими на території Середньої Азії, Норвегії, Північної Африки. Зрозуміло, всі ці газопроводи повинні були йти в обхід територій України та Росії.
Колишній український президент Кучма вважає, що українська економіка, різко здала свої позиції після короткого зльоту десятирічної давності, була підірвана саме недалекоглядними діями нинішнього керівництва України.
А поставка енергоресурсу триває ...
Чому, незважаючи на багаторазові порушення підписаних договорів і постійні зволікання в оплаті російська сторона продовжує поставляти Україні цей цінний енергоресурс? Настільки самовіддане поведінку тим більше викликає питання: «чому Україна проти Росії»? Якими мотивами керується президент Російської Федерації Володимир Путін?
Спробуємо висловити кілька припущень з цього приводу:
1. Скорочення поставок газу Україні і європейським державам неминуче принесе значної шкоди економіці Росії, оскільки вона в значній мірі залежить від обсягу продажів нафти і газу. 10% від валового внутрішнього продукту (а саме таку частину складають доходи, одержувані державою від продажу своїх енергоресурсів) - це дуже значна сума.
2. Незвичайно м'яка зима минулого року призвела до того, що багато країн Європи заощадили значні ресурси енергоносіїв, що закономірно призвело до падіння попиту на газ, а це, в свою чергу, загрожує ослабленням російської національної валюти. Тому Росія кровно зацікавлена в тому, щоб поставки тривали в колишньому обсязі.
3. Заборгованість української держави перед Росією складає вже не один мільярд доларів, тому в інтересах Росії розробити стратегію, що дозволяє не тільки отримати свої гроші за поставлені енергоресурси, але і зробити це з вигодою для своєї економіки.
4. Оскільки приєднання Автономної Республіки Крим автоматично скасувало всі угоди, підписані сторонами в Харкові, Росія прийняла рішення підняти тарифи на природний газ. Якщо в кінці 2013 року вартість тисячі кубометрів блакитного палива становила майже 269 доларів, то з першого квітня знижка для України була скасована і ціна зросла до 385 доларів. Після скасування харківської угоди перестала діяти і обговорена в ньому 30% знижка, що призвело до збільшення вартості газу до 486 доларів за тисячу кубометрів.
Як би не виверталися українські політики, намагаючись вирішити енергетичні проблеми України в обхід Росії (а такі спроби робилися неодноразово), ні Україна, ні країнам Європи без російського блакитного палива не обійтися.
Присутність російського газу на світовому енергетичному ринку стримує зростання цін на енергоносії: без нього ціни досягли б захмарних висот, що неминуче позначилося б на стані економіки багатьох європейських країн.
